Від наших предків отримали ми у спадок неповторний музичний інструмент – бандуру. Ще у середні віки мандрували Україною від села до села, у супроводі хлопчиків-поводирів, сліпі старці – кобзарі. За плечима несли вони кобзу або бандуру, грою на яких і заробляли собі на щоденний хліб. Звістка про те, що у село прибув кобзар, миттю облітала всіх, і мешканці сходилися щоб послухати старого мудреця. Торкаючись чарівних струн гість оповідав про події, які відбувалися на рідних землях, в билинах та думах прославляв лицарів-героїв, що боронили рідний край від ворога, ліричним співом розчулював слухачів до сліз, а веселою піснею викликав у них щирий сміх. Бандуру чи кобзу возили із собою волелюбні українські лицарі – козаки. Коли козацька душа плакала і тужила за рідним краєм та коханою дівчиною, плакала і тужила з нею й бандура. Та коли вдаривши лихом об землю козак починав "веселої", то кожен, хто чув ту пісню, брався до запального танцю, тоді й серце козацьке наповнювалося радістю. Сучасна академічна бандура – це інструмент, який пройшов довгий шлях розвитку та становлення. На сьогодні його технічні можливості дозволяють включати до репертуару і твори фольклорного мистецтва, і світову класику, й інших музичних напрямів. Нині бандура має більше 60-ти струн, кожна з яких таїть у собі чарівне звучання. Недаремно цей інструмент називають "срібними струнами України".
Фото з приватної колекції музичних інструментів Володимира Войта. Фото: Олег Гриб
Запит відправлено. Ми обов'язково Вам зателефонуємо.